Щоб заблокувати Угоду про асоціацію, Путіну не треба погрожувати чи влаштовувати перевороти. Йому достатньо домовитися з «дівчинкою Коля»
Не так давно, а саме 17 липня, Президент України Віктор Янукович надіслав канцлеру Федеративної Республіки Німеччина Ангелі Меркель привітання з днем ​​народження. Серед словесного картону там було й таке: «Сподіваюся на підтримку Урядом Федеративної Республіки Німеччина зусиль України на шляху до європейської інтеграції, значним кроком на якому має стати підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом».

Ці слова відображають чітке розуміння президентом відомого факту – жодне важливе рішення в ЄС не проходить без схвалення Німеччини. Справді, навіть із формального боку справи будь-яка з 27 країн-членів Євросоюзу може накласти вето на низку питань. Із неформального – Німеччина, як економічний локомотив ЄС, має там значну політичну вагу. І вже цього вистачає для блокування Угоди про асоціацію.

Економічна доцільність

Взагалі прагматичний підхід підказує, що Німеччині вигідне асоційоване членство України в ЄС.

Наведемо економічні факти. За обсягом двостороннього товарообігу з Україною Німеччина посідає третє місце після Росії та Китаю. У 2012 році, незважаючи на несприятливу конʼюнктуру, збережено обсяг торгівлі на рівні $9,4 млрд. Проте сальдо тут на користь німців – ми завозили з Німеччини 8,1 % від усього імпорту: переважно засоби наземного транспорту, механічне устаткування, електричні машини тощо; при цьому обсяги експорту були мізерні. Неважко передбачити, що у випадку вступу України до зони вільної торгівлі з ЄС частка імпорту з Німеччини лише зросте.

Зауважте, ця країна – для нас друга серед іноземних інвесторів із загальним обсягом прямих інвестицій у $6,3 млрд. В Україні працює понад 4000 підприємств із німецьким капіталом, що дуже вагомо. Тож, незважаючи на загалом інквізиторський бізнес-клімат, Кабмін цілком може зробити його вибірково-приємним.

Не дивно, що Німеччина вважає за потрібне викликати наших урядовців на килим. Саме з такою місією в кінці липня їздив до Берліна перший віце-прем’єр Сергій Арбузов.

Там його ввічливо допитали з приводу проблем, які є в німецьких інвесторів в Україні, натякнувши, що питання треба вирішувати. Арбузов запевнив, що все буде добре: Кабінет Міністрів підготує пакет відповідних розпоряджень і доручень.

Взагалі лобістська складова поїздки урядовця була надто очевидною. Склалося враження, що в обмін лише на слово підтримки з вуст німців він закладе значно більше. І таки заклав. Під час зустрічі з акулами німецького бізнесу Арбузов закликав їх інвестувати в модернізацію газотранспортної системи України. Ось на що здатне бажання швидше бути з Європою!

Як бачимо, суто з економічного погляду Німеччина як мінімум не проти асоціації України з ЄС. Запопадливість українських урядовців робить підписання угоди ще вигіднішим. Однак це вочевидь суперечить намірам Москви перешкодити асоційованому членству.

Темне минуле

У силу специфіки людського фактора, а також традицій Кремль схильний вирішувати складні питання на особистісному рівні. В даному випадку цей рівень – канцлер Німеччини Ангела Меркель.

Тут євроінтегратори побачать невтішну картину. За останній рік Меркель мінімум двічі вказувала на неготовність України до асоціації. В листопаді минулого року вона сказала, що «передумови, за яких зараз можна було б підписати Угоду про асоціацію з Україною, відсутні». Водночас канцлер підбадьорила, зазначивши, що коли передумови будуть створені, вона поставить підпис під угодою.

У квітні поточного року історія повторилася: Меркель заявила, що ЄС не готовий підписати Угоду з Україною. Цікаво, що цього разу канцлер була роздратована тиском, який на неї чинив, імовірно, прем’єр Естонії Андрус Ансіп. Останній – відомий прибічник включення України в асоціацію без звільнення Тимошенко. Незгода Меркель із таким підходом виразилася в її словах: «Ідеться загалом про правову систему в Україні та про ставлення цієї країни до прав людини і громадянських свобод. Саме тому вже давно узгоджений договір про асоціацію до цих пір не підписаний».

Із цих слів випливає, що Меркель щиро вважає Тимошенко ув’язненою з політичних мотивів і бачить у ній приклад вибіркового правосуддя. На наш погляд, усе значно складніше. Проте все просто з точки зору Кремля, який може використати небажання Януковича звільняти Тимошенко – з одного боку, та вперту позицію Меркель – з іншого.

Щоправда, зараз ідеться про звільнення Тимошенко з певними умовами, наприклад, заборони політичної діяльності чи виїзду за межі країн Шенгенської угоди. Проте принципова Меркель навряд чи з цим погодиться також.

У цій ситуації Путіну потрібні незначні зусилля, щоб підтримувати рішучість колеги. Проте як це зробити, бо ж відомо, що стосунки обох специфічні. Такий приклад. Меркель дуже не любить і боїться собак. Знаючи про це, Путін дозволяв собі жарти з цього приводу та навіть подарував їй іграшкового песика з повідком.

Інший приклад. У листопаді минулого року на форумі «Петербурзький діалог» президент РФ грайливо назвав Меркель ідеальним німцем. А трохи пізніше там же визначив спосіб прийняття рішень в ЄС картельним зговором і порадив колезі бути самостійною.

Поведінка запанібрата з боку Путіна може бути з причини, що обоє давно та добре одне одного знають. Або ж хтось один знає про іншого занадто багато.

У травні в Німеччині вийшла книга «Перше життя Ангели М.» Гюнтера Лахмана і Ральфа Георга Ройта. В ній вони доводять, що Меркель, яка народилася та виросла в НДР, у молодості активно підтримувала комуністичний режим, а після його краху зробила політичну карʼєру завдяки підтримці Москви. У книзі цитуються документи таємної поліції НДР – Штазі, які, щоправда, опосередковано це засвідчують.

Автори пишуть, що свого часу Меркель була в русі «Демократичний прорив», очолюваному агентом Штазі. У 80-х роках вона їздила в СРСР, що в ті часи не було випадковістю. І, нарешті, юна Ангела була членом Союзу вільної німецької молоді (аналог ВЛКСМ), де стала секретарем комітету з агітації та пропаганди. До речі, цей факт вона не заперечувала, однак казала, що пропагандою не займалася.

Цікаво, що з 1985 по 1990 роки Путін, тоді співробітник КДБ, вербував агентів у НДР. Працював він під прикриттям посади директора дрезденського Будинку дружби СРСР–НДР, тож мав знати всю верхівку Союзу вільної німецької молоді. Проте, навіть якщо він не знав Меркель особисто, в його розпорядженні було досьє на всю німецьку агентуру. Архіви могли йому знадобитися – за умови, що Меркель працювала з КДБ…

Ось такі непевні розклади… Якщо Німеччина загальмує підписання Угоди України з ЄС, це точно викличе деякі підозри щодо Меркель. Щоправда, важко буде сказати, чи на рішення канцлера вплинуло минуле, чи воно продиктоване принциповістю. Далі здогадок піти не буде змоги – інформація про «стимулювання» першого штибу ніколи не просочується у відкритий доступ.

Источник: pic.com.ua