Мирослава Гонгадзе, вдова вбитого у вересні 2000 – го року опозиційного українського журналіста Георгія Гонгадзе, в розмові з Томашем Кобилянським стверджує, що не усі, хто причетний до його смерті, вже покарані.

Журналістка української редакції «Голосу Америки» і борець за свободу засобів масової інформації висловлює свою думку про стан українських ЗМІ, а також пояснює чому українці втратили віру в те, що можуть щось змінити. Мирослава Гонгадзе одна із 100 – а найбільш впливових українських жінок згідно з рейтингом журналу «Фокус».

Томаш Кобилянський: 29 січня цього року генерала міліції Олексія Пукача засуджено до довічного ув’язнення за вбивство Георгія Гонгадзе. Чи можна вважати справу загибелі вашого чоловіка остаточно закритою, а також, чи вважаєте ви, що на свободі ще залишаються особи, які відповідальні за цей злочин?

Мирослава Гонгадзе: З часу вбивства мого чоловіка минуло вже понад 12 – ть років і всі ці роки ми, разом з моїм адвокатом, боремось за покарання усіх осіб, причетних до смерті Георгія. Це титанічна праця, котра, все ж, дала якийсь ефект, чотири особи, які відповідальні за вбивство, були покарані. Покараний, поміж іншого, і генерал Пукач, який організовував викрадення Георгія, а потім власними руками ( хоча й за допомогою решти засуджених) задушив його, відрубав голову і закопав його тіло. Потім замітав сліди, знищуючи документи, які свідчили про те, що за моїм чоловіком велося зовнішнє стеження. Ми добилися, аби Пукача засудили до довічного ув’язнення. Однак справедливість була відміряна лише частково, оскільки не всі, хто приклав руку до смерті Григорія, були покарані. Генерал Кравченко, як стверджують, покінчив життя на волі самогубством, забезпечивши свободу тих, за чиїм наказом було вбито Георгія. Прокуратура інформує, що має достатню кількість доказів, аби розпочати справу проти колишнього президента Кучми за співучасть у вбивстві Георгія, але й досі цього не зробила.

Чому?

Це запитання до прокуратури. Думаю, що так намагаються утримувати Кучму і його зятя Пінчука в ролі заручників нинішнього режиму.

Як прокоментуєте той факт, що Пукач, вже після вироку на довічне ув’язнення, подав запит щодо анулювання назви вулиці Гепоргія Гонгадзе в Києві. Також він домагається аби Георгія Гонгадзе позбавили звання Героя України. Чи це не абсурдно, що один з тих, хто відповідальний за смерть вашого чоловіка, покараний за це судом, звертається з такими пропозиціями?

Звісно, що це абсурд, який немає сенсу коментувати. Хоча позиція Пукача достатньо зрозуміла, бо намагається зменшити вагу своєї провини і тому буде робити задля цього все, що тільки можливе. Звертатиметься аж до Верховного Суду, однак його вина на підставі зібраного слідчого матеріалу доведена стовідсотково.

Нині проводите заняття на тему свободи слова в Україні. В останньому рейтингу «World Press Freedom Index 2013», підготовленому «Freedom House», Україна займає 126 – те місце у світі, що означає падіння на десять пунктів відповідно до минулого року. Що головним чином вплинуло на погіршення ситуації в українській журналістиці торік?

Політика президента Януковича і його оточення стала головною причиною погіршення стану свободи слова в Україні, де повертаються до застосування так званих «темників», коли деякі медіа друкували інформацію того самого змісту, на спеціальне замовлення адміністрації. Наближені до президента олігархи володіють більшістю ЗМІ і купують чергові зі швидкістю світла. Остнні події навколо телеканалу TVi, виставлення на продаж «Kyiv Post», перепродаж телеканалу «Інтер», а також інші кроки свідчать, що гайки свободи слова в Україні закручуються все сильніше. Українські ЗМІ надають мало достовірної інформації. Люди, які хочуть знати правду про те, що діється в Україні і у світі, шукають інформацію в Інернеті. Зросла також кількість нападів на журналістів, побиття, перслідування, нищення їхнього устаткування. Журналісти намагаються робити розслідування таких випадків, але ніхто на них не реагує. Не порушується кримінальне провадження у цих справах і єдиним результатом є лише суспільний розголос.

Тим не менше, згідно з оцінкою «Freedom House» Україна попри це є «світлою плямою свободи на карті пострадянського регіону». Чи не здається вам, що в Україні наступив регрес і ситуація фактично нагадує часи президентсва Леоніда Кучми і період трагічної загибелі вашого чоловіка?

Це світла пляма, яка каламутніє з дня на день. Україна цьогоріч ледве втрималася на позиції «частково вільної держави». Якщо існуючі тенденції продовжуватимуться, то наступного року Україна може бути зарахована до категорії держав « без свободи ЗМІ». Що стосується повернення до часів Кучми, то, безперечно, це так. В одному зі своїх постів у Facebooku я написала: мені видається, що все відбувається немов у сюжеті одного американського фільму, де герой щодня прокидається і кожен день переживає так само, як і попередній, і з тими ж результатами та наслідками. Я вважаю, що Україна живе в такому собі «Дні бабака» - коли все навколо крутиться, але без жодного прогресу.

Зникнення і вбивство вашого чоловіка спричинило акцію «Україна без Кучми», яка була спрямована проти тодішнього президента України. Як ви вважаєте, чи можливий нині суспільний вибух такого кшталту проти теперішньої влади?

Вважаю, що повстання народу для боротьби за свої права є єдиним способом, який може змінити нинішній режим в Україні. Хоча й не бачу великої кількості людей, які б могли вийти протестувати. Після Помаранчевої революції люди втратили віру в те, що вони самі можуть щось змінити. Лідери Помаранчвої революції їх зрадили і це породило зневіру у суспільстві, а також розчарування. Не бачу достатньо потужнього супільного прагнення до змін ситуації, яка склалася. Окрім того, в Україні немає лідерів, яким би люди повірили, за якими б могли піти. Брак професійних і чесних лідерів вважаю головною проблемою українського суспільства.

Нині разом зі своїми доньками мешкаєте у США. Чи відтоді , коли ви перебралися за океан, бували в Україні? Чи могли б ви повернутися на Батьківщину назавжди і відчувати там себе безпечно?

Так, я відвідувала Україну кілька разів. Після 2004 – го року навіть отримала пропозицію аби очолити інформаційний відділ Міністерства Закордонних Справ України. Але після розмов з тодішніми українськими лідерами, в тому числі і з Президентом Ющенком, зрозуміла, що вони не мають ясного бачення, в який бік рухатися і як здійснювати реформи. Побачила багато незадоволених амбіцій у «помаранчевих лідерів» і тоді, вже в квітні 2005 – го року, прогнозувала кризу в ешелонах влади. Водночас вирішила відмовитись від запропонованої пропозиції, і вважаю, що це було правильне рішення. Мої невтішні прогнози, на жаль, справдились. У вересні того ж року розпочалися перші взаємні звинувачення поміж лідерами помаранчевого табору.

Стосовно повернення до України, то не виключаю такої можливості, якщо побачу, що можу там бути потрібною. Однак вважаю, що тут - у Вашингтоні - виконую важливу роботу для українського суспільства. Бачу свою місію в інформуванні людей, допомозі їм приймати правильні рішення, насназі до дій, бо моя робота в «Голосі Америки» дає таку можливість. Якщо з’являться інші можливості, аби виконувати свою місію більш ефективно, очевидно, що я їх використаю. І, можливо, саме це направить мене знову повернутись до України.

В одному з інтерв’ю ви сказали, що вашим донькам подобається Україна. Якби вони захотіли приїхати на береги Дніпра, ви б не були проти?

Моїм донькам (близнятам –ред.) в цьому році виповнюється 16 років. Незабаром матимуть можливість ухвалювати самостійні рішення, і це буде лише їхнім вибором. А щодо мене, то можуть розраховувати на підтримку будь-якого рішення.

За матеріалом «Еastbook.eu» переклав Володимир Олійник

Источник: glavcom.ua